Транспортна логістика в Україні: проблеми та перспективи розвитку

Національний авіаційний університет
Аріфова Мар’ям, ФМЛ 201

Транспорт як провідна галузь економіки забезпечує функціонування і розвиток всіх галузей господарського комплексу країни, виступає фундаментальною основою їх взаємодії під час економічного розвитку. Проблеми транспортної галузі поглиблюються за рахунок підприємств – основних споживачів транспортних послуг, які не здатні забезпечити достатні обсяги перевезень, а отже, відповідний сучасним потребам рівень дохідності.

Складна економічна ситуація в країні вимагає від працівників транспортної галузі великої уваги до вирішення питань організації і управління перевезеннями, підвищення якості надаваних послуг, вибір каналів руху товару. Основна мета логістики у сфері транспортування полягає в усуненні перебоїв у разі безперервного переміщення товарів і транспортних засобів від пункту відправлення до пункту призначення. Проблемами в транспорті теж є: зношеність рухомого складу; його недовантаження; недосконалість системи страхування вантажу і транспортних засобів; труднощі в організації взаємодії декількох видів транспорту.

Розвиток транспортної логістики в Україні є однією з необхідних умов подальшої структурної перебудови економіки в державі, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг на світових ринках і інтеграції країни в систему міжнародних відносин, що динамічно розвивається. Великий вплив у близькій перспективі на діяльність і розвиток транспорту, формування українського транспортного ринку матимуть:

  • Жорсткі вимоги до викидів автомобільного транспорту.
  • Процеси світової політичної і економічної глобалізації і адекватно цьому – глобалізація транспортних систем і процесів, переміщення товаропотоків між державами, регіонами, континентами.
  • Широке впровадження в систему вітчизняних транспортних послуг принципів транспортної логістики, побудованої на досягненнях інформаційних технологій і вимогах світового рівня[1].

 Проблема розвитку транспортної логістики в Україні зацікавила багатьох зарубіжних та вітчизняних дослідників. Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення цієї проблеми, засвідчує, що цим питанням займалися достатньо вчених, як, наприклад, М.О. Устенко[3], Л.Г. Зайончик [4] та інші.

Україна має реальні перспективи у відношенні посилення своєї ролі як транзитної держави. Цьому сприяють об’єктивні фактори – геополітичне положення та наявність потужного транспортного комплексу. Завдяки своєму географічному положенню Україна є своєрідним мостом між Європою та Азією, між Північчю та Півднем. Крім цього вона вкрита густою сіттю транспортних доріг та має розвинутий сучасний рухомий склад усіх видів транспорту. За коефіцієнтом транзитності Україна посідає перше місце в Європі.

Але перспективи інтеграції України в світове господарство та посилення транзитних функцій держави потребують високої якості, регулярності та надійності транспортних зв’язків, збереження вантажів та безпеки перевезення пасажирів, збільшення швидкості та зменшення вартості доставки, тобто високого рівня функціонування українського транспортного комплексу, який по об’єму та тоннажу пасажирських та вантажних перевезень, пропуску та оформленню транзитних вантажів, а також за наявністю крупних магістральних газо- та нафтопроводів, міжнародних енергосистем є одним з провідних у Європі.

Відомо, що транспорт з’єднує час та простір, які роз’єднують виробників, покупців та продавців. В економічному плані він послаблює часовий та просторовий розрив між виробництвом та споживанням. Транспортний фактор займає важливе місце в теорії розміщення, у регіональній економіці, в міжнародній економіці та теорії зовнішньої торгівлі.

З інтеграцією України в світове господарство, розвитком торгівельно-економічних зв’язків з іншими країнами значно зростуть надходження платежів за перевезення вантажів різними видами транспорту, за обслуговування та ремонт рухомого составу, а також від різних зборів.

В транспортній системі України, в виконані нею транзитної ролі важливе значення мають усі ключові складові її транспортного комплексу: автомобільний, залізничний, трубопровідний, водний та повітряний види транспорту.

Міждержавний транзит через українську територію – це великий, але досі нереалізований національний ресурс. Поряд з підвищеною швидкістю доставки, перевагою транзиту через Україну є те, що для його здійснення немає необхідності будувати у великому обсязі нові автомагістралі, транспортні прикордонні переходи та термінали. Існуючі комунікації зберігають достатній запас пропускної спроможності. Фактично Україна вже має працюючу, хоча й не на повну потужність, систему транзитних коридорів, тоді як конкуренти ще повинні створити такі коридори.

Залізничні транспортні коридори мають можливості пропускати потоки поїздів у двічі більше від тих, що виконуються нині. Автомобільні шляхи теж мають резерви пропуску додаткових потоків автотранспортних засобів. Морські порти України можуть переробляти 120 млн. т вантажів на рік. З огляду на резерви провізних та пропускних спроможностей, Україна має всі технічні та технологічні можливості залучити додаткові обсяги транзитних вантажопотоків і завдяки цьому одержати валютні надходження до державного бюджету [2].

Враховуючи, що робота транспорту – це фактор попиту основних вантажо – утворюючих галузей суспільного виробництва, то обсяги продукції промисловості, сільського господарства, торгівлі, а також експортно – імпортних операцій і транзитних перевезень територією України визначають, в основному, завантаженість транспортних комунікацій і розміри вантажної роботи транспорту.

Тому основою оцінки перспективних обсягів перевезень можуть слугувати темпи економічного розвитку України, викладені у згаданій Програмі. Схематично розвиток транспортного комплексу країни з урахуванням інтеграції України в міжнародну транспортну систему зображено на рис.1.

Держава, розробляючи та реалізовуючи закони і правила щодо зовнішньої торгівлі і перевезень з позиції національних інтересів, також отримує вигоду від ефективного управління транспортними процесами, оскільки воно дає змогу впорядкувати і зробити більш сучасними адміністративні процедури і правила доставки товарів, стимулювати розвиток зовнішньої торгівлі, транзитних перевезень, активізувати інноваційні процеси на транспорті і розвивати діяльність транспортного комплексу країни.

Результати дослідження ринку міжнародних перевезень вантажів показали, що найбільш високою формою організації перевезень, яка задовольняє вимоги споживачів, є інтегральні технології. Вони дозволяють організаторам перевезень використати переваги кожного виду транспорту і запропонувати споживачам обслуговування високого рівня якості й прийнятні ціни.

 

Рис.1.  Схема розвитку транспортного комплексу України

Структура транспортно-логістичної системи України, має складатися з п’яти рівнів логістичної взаємодії:

  • взаємодія об’єктів транспортно-логістичної інфраструктури (термінальні та вантажні комплекси, складські господарства, підприємства різних видів транспорту та транспортно-логістичного сервісу тощо);
  • транспортно-логістичні центри місцевого, регіонального та міжнародного призначення;
  • регіональні транспортно-логістичні системи;
  • транспортно-логістичні кластери;
  • інтегрована транспортно-логістична система України (підсистема економічної системи країни та міжнародних транспортно-логістичних систем).

Транспортно – логістичні системи характеризується низьким ступенем взаємодії об’єктів логістичної інфраструктури (ЛІ). Основною метою, що реалізується на цьому рівні, є координація, а також синхронізація процесів транспортно-логістичного обслуговування вантажного потоку «від дверей до дверей» за оптимальних витрат та відповідного рівня логістичного сервісу.

Основними завданнями функціонування ТЛЦ (транспортно – логістичні центри) є забезпечення надання транспортно-логістичних послуг за мінімальних витрат на логістичне обслуговування та логістичну інфраструктуру шляхом кооперації транспортно-логістичних компаній, що надають спеціалізований комплекс логістичних послуг. ТЛЦ утворюють транспортно-логістичні вузли – центри зростання національної та регіональної економіки.

Регіональні транспортно – логістичні системи (РТЛС), спрямовані на оптимізацію руху вантажного потоку в межах певного регіону. РТЛС сприяють взаємодії суб’єктів транспортно-логістичної діяльності при обслуговуванні вантажного потоку на території конкретного регіону, використовуючи його специфіку та потенційні можливості. РТЛС є підсистемою регіональної економічної системи та транспортно-логістичного кластера.

Оптимальним напрямом розвитку транспортної галузі України є формування багатопрофільної та багатофункціональної інтегрованої транспортно-логістичної системи країни. ТЛСУ є засобом інтеграції вітчизняного транспортного комплексу в міжнародні транспортно- логістичні системи шляхом забезпечення їх ефективної взаємодії; задовольняє потреби споживачів транспортно-логістичних послуг за рахунок гармонізації їх інтересів з інтересами всіх учасників транспортно-розподільчого процесу; сприяє реалізації ефективної транспортної політики на основі раціонального розподілу інвестиційних коштів держави та приватного сектору; створює гнучку тарифну політику на різних видах транспорту з метою збільшення транзитних вантажних потоків через територію України на основі формування оптимальних схем доставки вантажу.

Поступова цілеспрямована інтеграція транспортного комплексу України до загальноєвропейської та світової транспортної системи шляхом розвитку МТК може забезпечити не лише додаткові надходження до бюджету, а й стимулювати інвестиційну активність, залучення іноземного капіталу, вдосконалення технологій транспортування, транспортної інфраструктури країни в цілому та економічний розвиток регіонів. Нинішні умови транспортування вимагають об’єднання промислових, торгівельних, транспортно­експедиторських компаній, обслуговуючих інфраструктуру ринку, в інтегровані логістичні системи (ланцюги). Адже саме вони здатні швидше, своєчасно і з мінімальними витратами здійснювати поставку продукції споживачам.

Транспортно-логістичні кластери (ТЛК) формуються на четвертому рівні і, на відміну від РТЛС, мають головне обмеження не за територіальними ознаками, а по наближенню знаходження учасників транспортно-розподільчого процесу до міжнародних транспортних коридорів.

Інтегрована транспортно – логістична система України (ІТЛСУ), основною метою є координація організаційно – економічної, технічної та технологічної взаємодії суб’єктів ринку транспортно – логістичних послуг і об’єктів транспортно-логістичної інфраструктури країни для забезпечення оптимального руху вантажного потоку «від дверей до дверей»; підвищення ефективності економічної системи держави та зайняття конкурентоспроможних позицій на світовому ринку транспортно-логістичних послуг[5].

 

Список використаних джерел

 

  1. М.В. Кіндій, М.М. Мамчин, Б.Д. Гречин Національний університет “Львівська політехніка” ПРОБЛЕМИ ТРАНСПОРТНОЇ ЛОГІСТИКИ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ БІЗНЕСУ
  2. УДК 338.47: 656 ДОРОХОВСЬКИЙПО ..РОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТРАНСПОРТНО-ЛОГІСТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ Дороховський О.М.
  3. Устенко М.О «Основні проблеми транспортної логістики» УкрДАЗТ / М.О.Усатенко // Вісник
    економіки транспорту і промисловості. — 2010. — № 29. —С. 2—5.
  4. Зайончик Л.Г. Транспортно-логістичні системи містоутворюючих підприємств: особливості
    формування і розвитку / Л.Г.Зайончик // Тези доповідей. Національний транспортний університет. —
    К., 2006
  5. Брагінський В.В., заступник начальника ДП “Бердянський морський торговий порт” Розвиток транспортно-логістичної системи як форма реалізації транзитного потенціалу України